Думаю про неї… На порозі дому, На східцях ескалатора, Думаю про неї, мою робітню. Мої залізні друзі – шпунти, каркаси, долота, карбівки… Граніт чи мідь – І праця-пісня, Коли з різцем чи молотком Знов застає година пізня Мене в робітні за станком. В цупкій долоні над каркасом Випростується пісня з часом, Випростується з гнівом-громом Крізь бронзи твердь, безсоння, втому. Думаю про неї… В моїй робітні І в будень і в свята пахне гончарною глиною, Пахне травою, землею, тихою домівкою І стружкою різьбленої липи. Зачарований до знемоги Цілоденним мідно дзвоном карбувальників Чи замісом твердої лобастої глини, Збираються прокласти портрет, А душа прагне слова… Перемішую слова, вигинаю, мов каркаси, А вони пручаються, вислизають… Хочу, щоб в слові – маленькій росинці – Відбився мій світ. Тут все моє – В одній сім’ї: Зелено чола бронзи ласка, Лабрадориту віночок синь; Природи загадкова казка Палітра сонця і краси. Отак, терплячими руками, Схилившись зрошеним чолом, Кладу свій біль у бронзу, в камінь, Щоб радість била джерелом! День відійшов. Останній день роботи копіткої. Вже знято форми із масної глини, До чана кинуто відбитки днів, ночей – Піврічний труд піврічні хвилювання… Усе, що мріялось (збулось і не збулося). Усе на дні лежало шматтям рваним, Пом’яте пальцями стонадцять тисяч раз, Лежало і пило вологу ласо… Голодно ждали днів і мук, Безсонних невпокійних рук Зелений глей, Гартовані прути. День відійшов… Мій часе, рахівниче мій учений, Щодня ти ходиш поруч мене, Немов би ждеш: от-от забракне У мене сил щодня, щоднини Різьбить граніт, Кувати бронзу, Живу, Не оглядаючись на тебе Роблю, стругаю вперто Крок за кроком. Одне – Стояти за мольбертом Все важче й важче З кожним роком… Мистецтва раб І в одночас володар – Від нього не звільнюсь, покіль тримаю В руках я долото і молоток. Хоч би які були там настанови Про відпочинок І про труд – «Ни днесь, ни впредь мне нет отдохновенья» Ліплю й різьблю. А під різцем Просвітлено мармуровіє Праобраз форми – дум нічних. Живу, допоки не замовк Двобій Між мармуром і мною. «Ни днесь, ни впредь мне нет отдохновенья» (Андрій Німенко) | 
ДО ПОЧАТКУ 
Про нас 
Свята
Святкові
