
Жінки в Стародавній Греції були громадянами другого сорту порівняно з чоловіками. До заміжжя дівчата підкорялися батькам, виконуючи їхні накази, а після одруження — чоловікам. У суспільстві існувало стереотипне уявлення про те, що жінки менш розумні, ніж чоловіки, і порівнювали їх з дітьми. У Афінах жінки мали обмежене право на власність: вони могли купувати та продавати лише дрібні речі, вартість яких не перевищувала певної межі — "медімноса", що було еквівалентно кількості зерна.
Проте, незважаючи на обмеження прав, жінки в Стародавній Греції мали певну свободу пересування, особливо в епоху архаїки. Наприклад, жінки в Дельфах, Гортіні, Фессалії, Мегарі та Спарті володіли землею — найбільш престижною формою приватної власності того часу. Це дозволяло їм не тільки займатися господарством, але й мати вагу в суспільстві.
Цікаво, що у протестантському християнстві, яке часто розглядають через історичну призму, в 1558 році Джон Нокс, підданий Марії Стюарт, написав твір під назвою "Перший дзенькіт труби проти жахливого полку жінок". Вважається, що цей аналіз є одним із найвідоміших критичних поглядів на гінекократію, а Нокс став відомим своїми поглядами на роль жінок у суспільстві.
Зміни в правовому статусі жінок в Греції почалися лише в ХХ столітті. У 1952 році жінки отримали право голосу, що дало їм можливість обіймати посади в уряді та на підприємствах. Крім того, після заміжжя вони зберігали право на спадкування майна, що стало важливою перемогою в боротьбі за рівність.
Фестиваль гінекократії, схожий на сучасне свято 8 березня, став символом святкування жіночої влади, який відзначається в Греції як нагадування про історичний шлях до рівності та незалежності жінок.
Аналогічні події


