
21 грудня в Туркменістані вшановують пам’ять першого президента країни — Сапармурата Атаєвича Ніязова. Саме цього дня 2006 року він помер, залишивши після себе не лише глибокий політичний слід, а й цілу епоху, яка досі викликає суперечливі оцінки.
Ніязов був не просто державним діячем — він став символом пострадянського Туркменістану. Після здобуття незалежності у 1991 році Ніязов проголосив себе Туркменбаши, тобто «Батьком усіх туркменів», і сконцентрував у своїх руках майже абсолютну владу. Його культ особистості був одним із найяскравіших серед лідерів країн колишнього СРСР.
У столиці з’явилися золоті статуї Ніязова, назви місяців і днів тижня були змінені на честь членів його родини, а власна книга президента — «Рухнама» — стала обов’язковою до вивчення в школах і навіть при здачі іспитів на водійські права.
День пам’яті в Туркменістані проходить офіційно і урочисто. Відбуваються покладання квітів до пам’ятників, хвилини мовчання, покази фільмів і телепередач, присвячених Ніязову. Проте за лаштунками офіційних церемоній багато туркменів ставляться до цієї дати по-різному: для одних це — згадка про стабільність і порядок, для інших — символ авторитаризму і відсутності свободи.
Чи може країна, яка досі зберігає елементи культу першого президента, рухатися вперед у напрямку відкритості та реформ? Чи залишиться спадщина Ніязова пам’ятником минулого, чи й надалі впливатиме на майбутнє Туркменістану?
Аналогічні події




