
13 лютого 2018 року в палаці Фреденсборг пішов з життя принц Хенрік — чоловік королеви Данії Маргрете II. Йому було 83 роки. Його ім’я залишилось у пам’яті не лише як чоловіка королеви, а й як людини з непростою, суперечливою долею.
Принц із Франції, який став датчанином… чи ні?
Принц Хенрік народився у Франції і все життя зберігав французьку елегантність і шарм. Рідною для нього була французька мова, другою — датська. Хоча він вивчив датську досить швидко після весілля з Маргрете у 1967 році, датчани часто жартували над його сильним французьким акцентом і особливим способом говорити.
Цікаво, що принц вільно володів не лише французькою та датською, а й англійською, німецькою, китайською та в’єтнамською мовами. Ця мовна багатогранність свідчить про його широку освіченість і цікавість до світу.
Чому Хенріка не завжди приймали?
Данці часто сприймали принца як чужинця — і не лише через походження. Принц Хенрік мав сильну особистість і не боявся висловлювати свою думку. Він відкрито говорив про свою незадоволеність роллю принца-консорта, а не короля, що викликало певне напруження в королівській родині та суспільстві.
Одного разу він навіть сказав, що «потрібно мати багато терпіння, щоб бути принцом-консортом», натякаючи на непросту роль у монархії. Він прагнув більшої автономії і впливу, що у традиційній датській монархії було складно.
Цікаві факти про принца Хенріка:
Він був пристрасним поетом і написав кілька збірок віршів французькою мовою.
Принц активно займався виноробством: у Данії він заснував власний виноградник і виробляв вино.
Хенрік мав військову освіту і служив у французькій армії перед тим, як переїхати до Данії.
Його ідея запровадити більше сучасності в королівське життя іноді зустрічала опір, але вона зробила королівську сім’ю ближчою до народу.
Спадок і питання для роздумів
Хенрік — це приклад людини, яка намагалася знайти своє місце між двома культурами, залишаючись вірним собі. Його життя — це історія про пошук балансу між традиціями і особистою свободою.
Чи могла датська монархія стати більш відкритою для таких нестандартних особистостей? І чи не варто нам самим частіше цінувати людей, які не бояться бути іншими?
Аналогічні події

