День Незалежності Мавританії

Відомо, що один з найдовших поїздів в світі курсує саме в Мавританії. Його довжина становить майже три кілометри. А якщо ви подивіться на Мавританія з космосу, то побачите цікаве зображення, що нагадує за формою яблуко. Воно носить назву Око Африки. Ніхто точно не знає, що створило цю гігантську наземну скульптуру.

Ісламська Республіка Мавританія - країна в регіоні Магрибу, в західній частині Північної Африки. Це одинадцята за величиною країна в Африці, вона межує з Марокко на півночі, Алжиром на північному сході, Малі на сході і південному сході і Сенегалом на південному заході. Свою назву «Мавританія» країна успадкувала від берберського королівства Мауретані, яке існувало з 3-го століття до н.е. по 7-го століття н. е.. Оскільки пустеля Сахара займає значну частину країни, велика кількість її населення проживає в південних районах, де ймовірність дощу трохи вище.

Як незалежна політична одиниця Мавританія не існувала до 1960 року. Країна була створена як колоніальна французька територія в тісному союзі з арабо-берберської теократією в регіоні Тарзі. Мотиви створення окремої держави на ранніх етапах полягали в тому, щоб побудувати міст між французькими західноафриканськими колоніями і Алжиром, блокувавши експансіоністські прагнення більшого Марокко. Європейські торговці почали проявляти інтерес до Мавританії ще в 15 столітті. Франція отримала контроль над прибережним регіоном до 1817 року.

Французький вплив зростав в Сенегалі та навколо нього. Цей вплив почав зміщуватися на північ до Мавританії. Потім, в 1901 році, Франція спробувала офіційно отримати ці землі під свій колоніальний контроль і успішно впоралася з цим завданням. У 1904 році над територією був встановлений формальний офіційний французький протекторат.

Варто відзначити, що тільки Бракна, Тагант і Тарзі підписали угоди з французами, проте найпівнічніший регіон, Адрар, висловив незгоду, і в союзі з шейхом Маа аль-Айнайна обидві групи почали рух проти французького впливу в цьому районі. Деякі історики стверджують, що офіційний Адрар погодився б з французами, як і інші регіони, тому що офіційно він боровся з антиколоніальним заколотом, поки їх військові не були переможені у 1912 році. Після цього, в 1920 році, Мавританія офіційно стала частиною французької Західної Африки.

В нових умовах ситуація істотно не покращилася, як багато хто очікував. Французький уряд оголосив поза законом рабство і міжкланову війну.

90% населення все ще залишалися кочовими і осілими народами, чиї предки були гнані століття назад, проте, з невеликим поліпшенням інфраструктури в регіоні почався процес їх поступового повернення назад до Мавританії.

Політична криза у Франції в 1958 році призвела до появи нової французької конституції. Нагадаємо, що в 1958 році ця нова конституція передбачала французьке співтовариство, члени якого були б автономними республіками. Цей статус швидко втратив свою привабливість, оскільки Мавританія стала свідком хвилі національного піднесення, що охопила весь африканський континент. Як тільки Ісламська Республіка Мавританія була проголошена в жовтні 1958, територіальна асамблея змінила свою назву на Установчі збори і негайно приступила до розробки власної національної конституції. Документ був одноголосно прийнятий в березні 1959 року і замінив французьку конституцію. 28 листопада 1960 року Мавританія проголосила свою незалежність.

Ця дата стала символічною на шляху країни до незалежності. 28 листопада відзначається як офіційний державний національний день і національне свято в Мавританії.

Жителі Мавританії дуже урочисто відзначають День Незалежності своєї країни, з честю і великою гордістю за свою націю. Національний прапор - неодмінний атрибут всіх урочистостей. В країні організовуються багато патріотичних заходів. На побутовому рівні, у себе вдома, люди в повній мірі використовують святкові дні як можливість для відпочинку з рідними і близькими. Готується багато смачних страв, влаштовуються сімейні застілля, запрошуються друзі і родичі.

До речі, Мавританія прийняла закон про скасування рабства тільки в 1981 році. Це одна з останніх країн, яка підтримала цю ініціативу, крім того і, не дивлячись на прийняття відповідних законів в країні, за оцінками 2003 роки там налічувалося близько 90 000 рабів. На жаль, станом на 2017 рік ця держава - одна з найбідніших країн у світі, 40% населення якої живе за межею бідності.