
17 червня 1940 року розпочався як звичайний день. Але тиша вулиць Риги була оманливою: у повітрі зависло передчуття чогось фатального. Саме цього дня радянські війська перетнули кордон Латвії — не зі зброєю наперевіс, а з ретельно продуманим сценарієм примусової «інтеграції».
Як усе почалося
Ще до світанку радянська армія зайняла мости, вокзали, пошту, телеграф і радіостанції. Інфраструктура зв’язку була паралізована — Латвія ніби втратила голос. А вже незабаром у президентському палаці з’явився Андрій Вишинський, спецпосланець Кремля, який буквально за дві доби вручив Карлісу Улманісу склад нового, підконтрольного Москві уряду. На протест не залишилося ні сил, ні часу.
Ціна "дружби народів"
Після «м’якого» перевороту — репресії, арешти, депортації. За кілька місяців понад 34 тисячі латишів були вивезені до Сибіру або страчені. Історики досі сперечаються: чи могла маленька держава опиратися гігантському СРСР? Та одне зрозуміло точно — окупація не мала нічого спільного з волею народу.
Цікаві факти:
Латвія не оголошувала капітуляцію. Вона просто "перестала існувати" як суверенна держава — без війни, без договору, без вибору.
Існує легенда, що Вишинський, передавши список міністрів, не дозволив Улманісу внести жодної зміни, навіть граматичної.
Вже за рік багато з тих, хто «вітав» Червону армію, самі опинилися у вагонах для депортації.
В СРСР події 1940 року називали "добровільним приєднанням до братнього союзу" — ця риторика змінилася тільки після 1991 року.
Чому це важливо й сьогодні?
Це не просто день у календарі. 17 червня — це попередження, яке резонує в серці кожної нації, яка прагне свободи. Що робити, коли твою незалежність забирають без пострілу, але з холодним розрахунком?
🕯 У Латвії цього дня запалюють свічки біля Пам’ятника Свободи, а в школах проводять уроки пам’яті. Молоді латвійці вивчають не лише дати — вони досліджують причини, наслідки і паралелі з нинішніми подіями у світі.
Аналогічні події



