Ремесло

Гончарне горно, щ тобі наснилось?

Вогню червона віхола? Авжеж,

Ті дні, коли тут полум’я дзвеніло…

Ті дні – не дні минулого. Невже

Спинився крук? Завершилося коло

Народного уміння-ремесла?

Безплідно глина сивіє довкола –

Основа й слава древнього села.

Із сотень тільки дюжина лишилась

Майстрів, не вельми дужих у селі.

Ще в русі руки їхні – наче крила,

Що нелегкий здійснили переліт.

Ще відчувають пальці їхні тонко

Зволоженої глини юну плоть,

Та вже не спів тече крізь них, а стогін,

З душі останнє цідиться тепло.

Онук обличчя кривить у гримасі,

Хоча пізнав лиш радощі в житті:

«кому вони потрібні в вік пластмаси –

Горшки, дзбанки і глечики оті?»

А майстер усміхається крізь тугу,

І зморшкувате світиться чоло:

«не можу розлучитися із кругом,

Бо вмру і вмре зі мною ремесло,

Круги вже є у школі нашій… добре,

Аби із цього й користь ще була.

Гончарство – це ж не гра вам і не хобі,

А піт, вогонь, робота і талант».

І звинні пальці глину гладять звично,

В гончарні дише юний дух землі,

І крутить круг напруга електрична,

Й роса рясніє в майстра на чолі

(Василь Гей)