Тріпоче вітер сиву гриву пилу, Сталевий кінь копитить понад лісом, І юний тракторист бронзоволиций, Як вершник, злився з тракторовим тілом. В кабіну ллється золотаве листя, Снується срібно павутиння біле. Ген через поле зайченя побігло, А ген майнула червона лиса. Всі кольори і звуки дивосвіту Довкола розкриваються, мов квіти, Ряхтять у синій вересневій млі. І серце юнакове зацвітає, І трепетно, мов зерня, приростає До теплої, пахучої ріллі. (Василь Гей) |