Майстер

Першим повернувся він з війни –

Ще село з руїн не підвелося,

Ще в степу сіріли бур’яни

І не з медом людям всім жилося.

Не спочивав, ні дня не погуляв,

А узявся за важку роботу –

Весь у шрамах, як свята земля,

Як земля, був повен він турботи.

Зводив стіни, укривав хати,

Ставив крокви, клав просторі печі

Та латав ночами чобітки

Для шкільної босої малечі.

Від зорі щоденно до зорі;

Меншало у вдів солдатських горя.

Та казали майстру лікарі:

- Відпочити їхали б до моря!

Затягнувся димом, докурив,

Помовчавши в роздумі хвилину:

- Скільки Гітлер лиха натворив,

Що сьогодні нам не до спочину…

(Фросина Карпенко)