Робота починалася руками, ропою воронилась на чолі… Каменярам підкорюється камінь, а хліборобам – просторінь землі. А дівчина красується собою, цвіте, як лілія, її античний стан. Не спиться лікарю з чужого болю, і сталеварів обпікає сталь. О суд життя! Його несе людина, як меч, сувора, ніжна, як дитя. Як гончарем замішується глина, так і мене замішує життя. Обпалений на радощах, скорботах, я буду правим у Дніпра веслом. Коли мене захоплює робота, я твій до краплі, свято-ремесло. Тобі належать помисли і руки; моя душа відчула творчі муки і прочинила золоті ворота… Така вона – в душі моя Робота. (Микола Сингаївський) |