Сильні руки парубочі До верби були прикуті… І фашисти ясні очі Засліпили Ворокуті… І при синьому Дунаї Полохливих чайок зграї З плачем билися над ними. Уночі прийшли селяни Ворокуту виручати. У Дунаї змили рани, Понесли його до хати І поклали на ряднині… Що ж робитимеш від нині, Людом славлений різьбяр? - В Ворокути стане сили Людям вилити всю душу… - Ковалі різці зробили, І стару зрубали грушу, І колоду з деревини Внесли теслі до хатини, Як просив сліпий різьбяр. В льох селяни заховали Од чужинців Ворокуту. (В день немов не помічали Хату спалену, забуту). По ночах його водили Зачерпнути серцем сили В полі чистім, у вітрів. Він звертав на схід зіниці, Наче бачив відблиск болю. В Акермані громовиці, Пахне димом і весною. - Вже недовго волі ждати, Довгождані йдуть солдати, - Ворокута шепотів. І полки прийшли зі сходу. Стали табором у місці, І з Дунаю синю воду Брали відрами танкісти. І співали на майдані Прапори полків багряні, І стояв між них різьбяр. Бойові оркестри грали Скільки струн в душі і струнок! І приймали генерали З рук сліпого подарунок: Із вогнем душі живої Глянув вирізьблений воїн, Що створив сліпий різьбяр. (Микола Нагнибіда) |
ДО ПОЧАТКУ 
Про нас 
Свята
Святкові
