Я люблю поезію

Я люблю поезію, як мати

Любить сина сповивати,

Як старий досвідчений коваль

Любить сталь,

Тверду та неслухняну,

І як любить хустку полотняну

Сива ткаля.

Чи вростає паля

Із пружинним трепетом під міст,

Чи іде гаями гармоніст

І співає пісню під гармонь,

Чи долонь

Гарячий дотик в дружбі,

Чи розвідник на тривожній службі,

Чи маля в шовковій оболонці,

Що мотає промені від сонця

У клубочок,

Чи один листочок

В зошиті із рідної верби.

Чи слова разючої ганьби

В кам’яне обличчя палія -

Все це я, поезія моя.

Не як форма.

А як мідь в литві,

Де лишились риси вікові,

Мідь, яку натхненний майстер лив

І при цьому душу опалив.