Балада про коваля

Був коваль, один коваль

На усе село.

І людей будила сталь.

Весело було

Біля кузні.

Всі стежки

Пролягли сюди.

І стояли два стіжки

І цебер води

На подвір’ї коваля.

Йшов у кузню він –

І стеливсь через поля

Металевий дзвін.

Був коваль, один коваль

На усе село.

Серп, підкову

Чи вухналь,

Рало, чересло

Для людей

к

ував коваль

Скільки зим і літ?

І щодня будила сталь

Хліборобський рід.

Та прийшли до коваля

Іроди-кати:

- Ти колгоспи прославляв,

Перекинчик ти! –

І зв’язали коваля,

Кинули у сніг.

Засвітилася земля,

І вогню батіг

Вдарив люто,

І к

оваль

Обернувся в дим.

Впала зірка,

як в

ухналь,

у цебер води.

У вогні стояв коваль,

Навіть не стогнав.

Щезла ніч…

Мовчала сталь,

Ранок запалав,

Опромінив кузню, двір,

Світанкову даль…

Звівсь із попелу коваль –

Пам’ятником став…

(Іван Гущак)