Про майстра

Де твої круги одвічні, призабуті нині?

Гончарику-глинчарику, ідоле у глині!

Вилітали з глини птиці,

Грілися на комині,

В кожної твої очиці

У далекім спомині.

Вилітали сиві коні,

Крилися світанням,

І ставала біла глина

Весняним іржанням;

І співала душа твоя

В глечику й горняті

Дивним тенором високим

На весільнім святі.

Ще ходили як сталеві,

На мужицькім жниві

Українські жовті леви

В золотій поливі.

Де ж твої круги одвічні, призабуті нині?

Гончарику-глинчарику, ідоле у глині!

А твої дзбанки червоні

У музеї висяться,

Як живі, зітхають коні,

Птиці прагнуть місяця;

Обклювали небо синє,

Сіли в терені,

Обтрусили всі росини

На рай-дереві…