Яка це радість – укладати цеглу, Чуть, як з-під рук будинок вироста! Цілує вітер мою руку шерхлу, Цілує сонце молоді уста… Стою над містом я – на рештуванні – Стружу, клепаю, зводжу дім – творю! Стрічаю першим сонце на світанні, Засвічую в віках свою зорю… Так, зорі ми, а не метеорити, Що згаснуть десь у небі голубім… Яке нам щастя випало – творити Із казки дійсність – сучасний дім! (Іван Нехода) |