Ах, який то був майстер - на все село! Коли я приїжджаю додому, б’ю чолом йому, б’ю чолом, наче в бога вимолюю долю. Небагато умів, небагато зробив: в кожну хату зайшов по разу, в кожній хаті по краплі себе згубив на «добридень», на тиху радість. Ах, який то був майстер – один з усіх! ( - Ну, не майстер, а маляр, - сказав сусід, - він же витесати ручку не міг до молотка і частенько позичав у мене на халву, дітям носив і за маскою називав…) Завітайте до мене, його кольори: з хвилі поля, садів завірюхи. Не веселка провисла дугою з гори, а розквітчані жилаві руки. Кров пульсує вогнем, живить неба блакить. На полиняних стінах смуткують мальви. Так далеко до щітки з його руки – скоро знову куксином стіну підмажуть. І впаде небосхил, як поранений птах, і зупиниться вітер, крикнувши гостро… Значить, маляр своє одлітав… Одлітав – ні до кого не зайде в гості. І по линяним стінам тоді звикать, що уже не заб’ється серце, тільки в небі назавжди, немов наказ, його жилавих рук веселка. (Олександр Шворак) | 
ДО ПОЧАТКУ 
Свята
Святкові
