Маляр

Ах, який то був майстер - на все село!

Коли я приїжджаю додому,

б’ю чолом йому, б’ю чолом,

наче в бога вимолюю долю.

Небагато умів, небагато зробив:

в кожну хату зайшов по разу,

в кожній хаті по краплі себе згубив

на «добридень», на тиху радість.

Ах, який то був майстер – один з усіх!

( - Ну, не майстер, а маляр, - сказав сусід, -

він же витесати ручку не міг

до молотка і частенько позичав

у мене на халву, дітям носив

і за маскою називав…)

Завітайте до мене, його кольори:

з хвилі поля, садів завірюхи.

Не веселка провисла дугою з гори,

а розквітчані жилаві руки.

Кров пульсує вогнем, живить неба блакить.

На полиняних стінах смуткують мальви.

Так далеко до щітки з його руки –

скоро знову куксином стіну підмажуть.

І впаде небосхил, як поранений птах,

і зупиниться вітер, крикнувши гостро…

Значить, маляр своє одлітав…

Одлітав –

ні до кого не зайде в гості.

І по линяним стінам тоді звикать,

що уже не заб’ється серце,

тільки в небі назавжди, немов наказ,

його жилавих рук веселка.

(Олександр Шворак)